ТЕМА 2. ОРГАНІЗАЦІЙНІ ТА МЕТОДИЧНІ АСПЕКТИ ОБЛІКУ КОШТІВ ДЕРЖАВНОГО БЮДЖЕТУ В УМОВАХ ФУНКЦІОНУВАННЯ КАЗНАЧЕЙСЬКОЇ СИСТЕМИ

1.  Розпорядники коштів.

2.  Бюджетна класифікація доходів і видатків бюджетних установ.

3.  Кошторис доходів і видатків та методика його складання.

4.  Порядок складання проектів кошторисів, розгляду та затвердження кошторисів бюджетних установ.

5.  Програмно-цільове фінансування.

 

Використані джерела

1.  Бюджетний кодекс від 8 липня 2010 р. № 2456-VI.

2.  Порядок складання, розгляду, затвердження і основні вимоги до вико- нання кошторисів бюджетних установ. Постанова КМУ від 28.02.2002 р. 228.

3.   Порядок обслуговування державного бюджету за видатками. Наказ ДКУ № 89 від 25.05.2004 р.

4.  Про затвердження Порядку відкриття рахунків у національній валюті в органах Державного казначейства. Наказ ДКУ № 221 від 02.12.2002 р.

5.   Порядок обліку зобов’язань розпорядників бюджетних коштів в ор- ганах державного казначейства України. Затверджений наказом ДКУ від 09.08.2004 р. № 136.

 

 

1.  Розпорядники коштів

Для здійснення програм та заходів, які проводяться за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів.

Розпорядниками бюджетних коштів являються бюджетні уста- нови в особі їх керівників, що уповноважені на отримання бюджет- них асигнувань, взяття бюджетних зобов’язань та здійснення витрат бюджету.

За обсягом наданих прав розпорядники бюджетних коштів поді- ляються на головних розпорядників та розпорядників нижчого рівня.

Головні розпорядники бюджетних коштів — бюджетні установи в особі їх керівників, які відповідно до статті 22 Бюджетного кодексу України отримують повноваження шляхом встановлення їм бюджет- них призначень.

Бюджетні призначення — це повноваження надане головному розпоряднику бюджетних коштів, що має кількісне та часове обме- ження і дозволяє надавати бюджетні асигнування.

Розпорядник коштів нижчого рівня — це розпорядник, який у своїй діяльності підпорядкований головному розпоряднику, або роз- поряднику вищого рівня, або діяльність якого координується через останнього.

Розпорядники коштів нижчого рівня поділяються на розпоряд- ників коштів 2 і 3 рівня. Це керівники підвідомчих установ і організа- цій і які отримують кошти з бюджету через вищого розпорядника на утримання своєї установи.

Одержувачі бюджетних коштів — це суб’єкти господарювання, громадські та інші організації, що не мають статусу бюджетної уста- нови, та уповноважені розпорядником бюджетних коштів на здій- снення заходів, передбачених бюджетною програмою, та отримують на їх виконання кошти бюджету.

Головні розпорядники можуть бути по державному та місцевому бюджету.

Головні розпорядники коштів Державного бюджету України ви- значаються статтею 22 Бюджетного кодексу та затверджуються зако- ном про Державний бюджет України шляхом встановлення їм бюджетних призначень. Головними розпорядниками бюджетних коштів можуть бути виключно за бюджетними призначеннями, визначеними законом про Державний бюджет України, — установи, уповноважені забезпечувати діяльність Верховної Ради України, Президента Укра- їни, Кабінету Міністрів України в особі їх керівників; міністерства, Конституційний Суд України, Верховний Суд України, вищі спеціа- лізовані суди та інші органи, безпосередньо визначені Конституцією України, в особі їх керівників, а також Національна академія наук України, Національна академія аграрних наук України, Національна академія медичних наук України, Національна академія педагогічних наук України, Національна академія правових наук України, На- ціональна академія мистецтв України, інші установи, уповноважені законом або Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у відповідній сфері, в особі їх керівників;

Головні розпорядники коштів місцевих бюджетів визначаються рішенням про місцевий бюджет. Зокрема, головними розпорядника- ми по місцевому бюджету є:

–   за бюджетними призначеннями, визначеними рішенням про бюджет Автономної Республіки Крим, є — уповноважені юри- дичні особи (бюджетні установи), що забезпечують діяльність Верховної Ради Автономної Республіки Крим та Ради міністрів Автономної Республіки Крим, а також міністерства та інші ор- гани влади Автономної Республіки Крим в особі їх керівників;

–   за бюджетними призначеннями, визначеними іншими рішен- нями про місцеві бюджети, — місцеві державні адміністрації, виконавчі органи та апарати місцевих рад (секретаріат Київ- ської міської ради), головні управління, управління, відділи та інші самостійні структурні підрозділи місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів місцевих рад в особі їх ке- рівників.

Головний розпорядник бюджетних коштів:

–   розробляє план своєї діяльності відповідно до завдань і функ- цій, визначених нормативно-правовими актами, виходячи з необхідності досягнення конкретних результатів за рахунок бюджетних коштів;

–   розробляє на підставі плану діяльності проект кошторису та бюджетні запити та подає їх Міністерству фінансів чи місце- вому фінансовому органу.

Бюджетний запит — документ, що підготовлений розпорядником бюджетних коштів, і містить обґрунтовані пропозиції щодо обсягу бюджетних коштів, що необхідні для його діяльності на наступний бюджетний період;

–   отримує бюджетні призначення шляхом їх затвердження у за- коні про Державний бюджет чи рішення про місцевий бюджет, доводить у встановленому порядку до розпорядників бюджет- них коштів нижчого рівня (одержувачів бюджетних коштів) ві- домості про обсяги асигнувань, забезпечує управління бюджет- ними асигнуваннями;

–   затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів ниж- чого рівня, якщо інше не передбачене законодавством;

–   здійснює внутрішній контроль за повнотою надходжень, отри- маних розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачами бюджетних коштів, і витрачанням ними бюд- жетних коштів;

–   одержує звіти про використання коштів від розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачів бюджетних коштів і аналізує ефективність використання ними бюджетних коштів;

–   розробляє та затверджує паспорти бюджетних програм і скла- дає звіти про їх виконання, здійснює аналіз показників вико- нання бюджетних програм (у разі застосування програмно-ці- льового методу у бюджетному процесі).

А також виконує інші функції згідно з Бюджетним кодексом. Для упорядкованості процесу розподілу бюджетних коштів, головні розпорядники до початку бюджетного року визначають мережу розпорядників коштів нижчого рівня та одержувачів бюджетних коштів за територіями. Ці дані оформляються за встановленою формою головними розпорядниками на паперових та електронних носіях та подаються до Державного казначейства. Яке в свою чергу доводить отриману інформацію до своїх управлінь. Таким чином в управлін- нях держказначейства збирається інформація про мережу (перелік) бюджетних установ та організацій, що будуть отримувати кошти з державного бюджету.

 

 

2.  Бюджетна класифікація доходів і видатків бюджетних установ

З метою узагальнення доходів і видатків бюджету за різними ознаками розроблено бюджетну класифікацію.

Бюджетна класифікація — єдине систематизоване згрупування доходів, видатків та фінансування бюджету за ознаками економічної сутності, функціональної діяльності, організаційного устрою та ін- шими ознаками відповідно до законодавства України та міжнарод- них стандартів.

Бюджетна класифікація використовується для складання і вико- нання державного та місцевих бюджетів, звітування про їх виконання, здійснення контролю за фінансовою діяльністю бюджетних установ, а також для забезпечення загальнодержавної і міжнародної порівнян- ності бюджетних показників. Бюджетна класифікація є обов’язковою для застосування всіма учасниками бюджетного процесу в межах бю- джетних повноважень. Відповідно до Бюджетного кодексу класифі- кація складається з таких частин:

1  — класифікація доходів бюджету;

2  — класифікація видатків та кредитування бюджету; 3 — класифікація фінансування;

4 — класифікація боргу.

Класифікація доходів бюджету

Доходи бюджету — усі податкові, неподаткові та інші надход- ження на безповоротній основі, справляння яких передбачено зако- нодавством України (включаючи дарунки, гранти, трансферти).

Доходи бюджету класифікуються по таких розділах:

–   податкові надходження;

–   неподаткові надходження;

–   доходи від операцій з капіталом;

–   трансферти.

Податкові надходження — це передбачені законами України за- гальнодержавні податки та місцеві податки, збори та обов’язкові пла- тежі.

Неподаткові надходження це адміністративні збори, надходжен- ня від штрафів та штрафних санкцій; інші неподаткові надходження, власні надходження бюджетних установ — плата за дітей в дитсадках, рентні платежі, від приватизації державного майна, державне мито та інше.

Доходи від операцій з капіталом — це надходження коштів від реалізації безгосподарного майна, від реалізації державних запасів держави, від операцій з дорогоцінними металами та камінням, тощо. 

Трансферти — кошти, одержані від інших органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, інших держав або міжнародних організацій на без оплатній та безповоротній основі.

Класифікація фінансування

Класифікація фінансування бюджету містить джерела отримання фінансових ресурсів, необхідних для покриття дефіциту бюджету, і напрями витрачання фінансових ресурсів, що утворилися в результаті профіциту бюджету. Витрати на погашення боргу належать до складу фінансування бюджету. Класифікація фінансування здійснюється по таких ознаках:

–   класифікація по типу кредитора — по категоріях кредиторів чи власників боргових зобов’язань;

–   фінансування по типу боргового зобов’язання — по коштах, що використовуються для фінансування дефіциту чи профіциту.

Класифікація боргу

Класифікація боргу систематизує інформацію про всі боргові зобов’язання держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади міста.

Борг класифікується за типом кредитора та за типом боргового зобов’язання.

Класифікація видатків

Видатки бюджету — кошти, спрямовані на здійснення програм та заходів, передбачених відповідним бюджетом. До видатків бюджету не належать: погашення боргу; надання кредитів з бюджету; розмі- щення бюджетних коштів на депозитах; придбання цінних паперів; повернення надміру сплачених до бюджету сум податків і зборів (обов’язкових платежів) та інших доходів бюджету, проведення їх бюджетного відшкодування.

Дещо ширшим поняттям є витрати бюджету. 

Витрати бюджету — видатки бюджету, надання кредитів з бюджету, погашення боргу та роз- міщення бюджетних коштів на депозитах, придбання цінних паперів.

Видатки та кредитування бюджету класифікуються за такими ознаками:

1.  За функціями, з виконанням яких пов’язані видатки та креди- тування бюджету (функціональна класифікація видатків та кредитування бюджету).

Побудована за ознакою організаційного устрою держави і вона виділяє групи видатків на управління державою в цілому та управ- ління на місцях.

Має такі рівні деталізації:

1)  розділи, в яких визначаються видатки бюджету на здійснення функцій держави, АРК чи місцевих органів;

2)  підрозділи та групи, в яких конкретизуються напрямки вико- ристання бюджетних коштів на здійснення функцій держави, АРК, місцевих органів.

2.  За ознакою головного розпорядника бюджетних коштів (відомча класифікація видатків та кредитування бюджету).

Відомча класифікація видатків та кредитування бюджету містить перелік головних розпорядників бюджетних коштів для системати- зації видатків та кредитування бюджету за ознакою головного розпо- рядника бюджетних коштів.

На основі відомчої класифікації видатків та кредитування бюд- жету Державне казначейство України складає та веде єдиний реєстр розпорядників бюджетних коштів та одержувачів бюджетних коштів.

3.   За бюджетними програмами (програмна класифікація видат- ків та кредитування бюджету).

Використовується при формуванні бюджету по програмно-цільо- вому методу.

4.  За економічною характеристикою операцій по видатках — еко- номічна класифікація видатків (ЕКВ). За цією ознакою вони поді- ляються на поточні та капітальні.

Класифікація кредитування бюджету систематизує кредитуван- ня бюджету за типом позичальника та поділяє операції з кредитуван- ня на надання кредитів з бюджету і повернення кредитів до бюджету. У складі витрат (видатків) бюджету виділяються витрати (видат- ки) споживання і витрати (видатки) розвитку відповідно до бюджетної класифікації.

Економічна класифікація видатків. 

Економічна класифікація видатків бюджету призначена для чіткого розмежування видатків бюджетних установ та одержувачів бюджетних коштів за економіч- ними ознаками з детальним розподілом коштів за їх предметними ознаками (заробітна плата, нарахування, всі види господарської ді- яльності, виплати населенню, що іменуються як трансферти насе- ленню, та інші категорії). Такий розподіл дає можливість виділити захищені статті бюджету та забезпечити єдиний підхід до всіх отри- мувачів з точки зору виконання бюджету.

Ця класифікація є важливою для планування та організації облі- ку видатків кожної бюджетної установи. Адже всі видатки планують- ся в кошторисі і відображаються в бухгалтерському обліку та звітнос- ті за кодами економічної класифікації видатків.

При цьому кожному конкретному виду видатків (статті видат- ків) присвоєно 4-рівневий цифровий код, який скорочено познача- ють буквами: КЕКВ (код економічної класифікації видатків). Таке кодування дозволяє отримувати інформацію про конкретні видатки установи.

Відповідно до економічної класифікації, видатки бюджетних установ поділяються на поточні та капітальні.

Поточні видатки — це видатки бюджетів, що спрямовуються на виконання бюджетних програм та які забезпечують поточне функці- онування бюджетних установ, проведення досліджень, розробок, за- ходів та надання поточних трансфертів населенню та підприємствам.

Таким видаткам присвоєно код 1000.

В свою чергу ця група видатків конкретизується окремими вида- ми видатків, що об’єднані в групи економічно однорідних видатків та мають свій код. Зокрема це такі.

1100 — Видатки на товари і послуги, в тому числі:

1110 — Оплата праці всіх працівників бюджетних установ, премії, матеріальна допомога, винагорода, одноразові допомоги при виході на пенсію, відставку та інше. Величина заробітної плати відобража- ється без нарахувань на оплату праці;

1112 — грошове утримання військовослужбовців.

1120 — Нарахування на заробітну плату. Нарахування на фонд оплати до фондів соціального страхування (за встановленими тари- фами), обов’язкове страхування відповідно до законодавства.

1130 — «Придбання товарів і послуг». За цим кодом здійснюється придбання предметів і матеріалів, термін експлуатації яких не пере- вищує 365 календарних днів або вартість яких без ПДВ не перевищує 1000 грн.

До цієї категорії видатків відносять:

1131 — «Предмети, матеріали, обладнання та інвентар, в тому числі м’який інвентар та обмундирування»;

1132 — «Медикаменти та перев’язувальні матеріали»;

1133 — «Продукти харчування»;

1134 — «Оплата послуг (крім комунальних);

1135 — «Інші видатки»;

1140 — «Видатки на відрядження»;

1150 — «Матеріали, інвентар, будівництво, капітальний ремонт та заходи спеціального призначення,що мають загальнодержавне зна- чення»;

1160 — «Оплата комунальних послуг та енергоносіїв»; в тому числі:

1161 — «Оплата теплопостачання»;

1162 — «Оплата водопостачання та водовідведення»;

1163 — «Оплата електроенергії»;

1164 — «Оплата природного газу»;

1165 — «Оплата інших комунальних послуг»;

1166 — «Оплата інших енергоносіїв».

1170 — «Дослідження і розробки, видатки державного (регіональ- ного) значення».

До цієї категорії відносять видатки, передбачені на дослідження і розробки, що включають оплату різноманітних послуг, наданих згід- но укладених угод сторонніми установами та організаціями, в ціну яких входять витрати установи — надавача послуг. Тобто, це видатки на виконання науково-дослідних робіт за рахунок держбюджету.

1171 — «Дослідження і розробки, окремі заходи розвитку по ре- алізації державних (регіональних) програм» — включає видатки по забезпеченню розвитку у певній галузі економіки. Наприклад,

«Докорінне поліпшення земель підприємствами агропромислового комплексу», «Селекція в тваринництві та птахівництві», «Загально- державна космічна програма».

1172 — «Окремі заходи по реалізації державних (регіональних) програм, не віднесених до заходів розвитку. Наприклад, молодіжні програми, участь в проведенні олімпійських ігор та інші.

1200 — Виплата процентів (доходу) за зобов’язаннями.

Включають виплату процентів за позиками та дисконт (або пре- мія) за цінними паперами (різниця між ціною продажу та номіналь- ною вартістю цінних паперів).

1300 — Субсидії та поточні трансферти.

Під субсидіями розуміють всі невідплатні поточні виплати під- приємствам, що не передбачають компенсації у вигляді спеціально

обумовлених виплат чи товарів і послуг в обмін на проведені платежі, а також видатки, пов’язані з відшкодуванням збитків державних під- приємств.

Трансфертні платежі — це невідплатні і безповоротні платежі, які не є при дбанням товарів чи послуг, наданням кредиту або виплатою непогашеного боргу.

Трансферти населенню — це поточні платежі фізичним особам або надання їм матеріальної допомоги у натуральному вигляді, які передбачені для збільшення їх доходу. Трансферти населенню мо- жуть надаватись як у готівковій формі так і шляхом оплати рахунків. Це наприклад, можуть бути видатки на харчування, комунальні по- слуги, оплата за проїзд тощо.

1310 — «Субсидії та поточні трансферти підприємствам (устано- вам, організаціям).

1320 — «Поточні трансферти органам державного управління ін- ших рівнів». Відносяться кошти, що передаються іншим бюджетам (включаючи дотації бюджетам інших рівнів), інші поточні трансфери органам державного управління.

1340 — «Поточні трансферти населенню».

Трансферти населенню — це поточні платежі фізичним особам, або надання їм матеріальної допомоги у натуральному вигляді для збільшення їх доходу. Це може бути окрема добавка до бюджету кон- кретної сім’ї, особам чи компенсація окремих видів витрат, наприклад на харчування, на оплату проїзду, на комунальні послуги, та інше; до- помога інвалідам, багатодітним сім’ям, стипендії, пенсії, путівки на оздоровлення.

1341 — «Виплата пенсій і допомоги».

1342 — «Стипендії».

1343 — «Інші поточні трансферти населенню».

1350 — «Поточні трансферти за кордон». Включають платежі ін- шим країнам, членські внески в міжнародні організації.

Капітальні видатки — це платежі з метою придбання необорот- них активів, стратегічних і надзвичайних запасів товарів, невідплатні платежі, що передаються одержувачам бюджетних коштів з метою придбання ними подібних активів, компенсації втрат, пов’язаних з руйнуванням чи пошкодженням необоротних активів. Такі видатки відображаються за кодом 2000. Зокрема це такі.

2100 — «Придбання основного капіталу» — витрати на придбан- ня або створення власними силами основних засобів та інших нео- боротних матеріальних активів.

2110 — придбання обладнання та предметів тривалого (більше року) терміну використання (транспортних засобів, виробниче об- ладнання, меблі, дитяче та медичне обладнання, меблі для закладів культури, музейні фонди, література тощо).

2120 — капітальне будівництво (придбання). в тому числі:

2121 — будівництво (придбання) житла;

2123 — інше будівництво (придбання);

2130 — капітальний ремонт, реконструкція і реставрація; в тому числі:

2131 — капітальний ремонт і реконструкція жилого фонду;

2133 — капітальний ремонт інших об’єктів;

2140 — реконструкція та реставрація; 2141 — реконструкція житлового фонду; 2143 — реконструкція інших об’єктів;

2144 — реставрація пам’яток культури, історії, архітектури;

2200 — «Створення державних запасів і резервів».

Сюди відносять витрати на закупівлю товарів для створення стра- тегічних і надзвичайних запасів та інших товарів, що мають особливо важливе значення для країни, зокрема, державний фонд дорогоцін- них металів та каміння, а також державний матеріальний резерв.

2300 — «Придбання землі і нематеріальних активів».

2400 — «Капітальні трансферти».

Капітальні трансферти це безповоротні односторонні платежі органів управління, які не ведуть до виникнення чи погашення їх фінансових вимог. Вони передбачені на придбання капітальних ак- тивів, компенсації втрат, пов’язаних з пошкодженням основного ка- піталу або збільшення капіталу одержувачів бюджетних коштів.

в тому числі:

2410 — капітальні трансферти підприємствам (установам, орга- нізаціям);

2420 — капітальні трансферти органам державного управління інших рівнів;

2430 — капітальні трансферти населенню;

2440 — капітальні трансферти за кордон;

2450 — капітальні трансферти до бюджету розвитку. Класифікація видатків виділяє такі групи видатків як нерозподі-

лені видатки та видатки на кредитування.

Нерозподілені видатки — це витрати із резервних фондів держав- ного і місцевих бюджетів та фондів непередбачених видатків Ради міністрів Автономної республіки Крим, обласних і місцевих адміні- страцій, виконкомів місцевих рад. Вони мають код 3000.

Кредитування. В результаті надання кредитів за рахунок бю- джетних коштів у позичальників виникають зобов’язання перед бюджетом і ці кошти мають бути повернені до бюджету. Тому сюди відносяться надання кредитів та їх повернення. Видатки цієї групи мають код 4000. Поділяються на підгрупи:

4100 — «Внутрішнє кредитування». Передбачає кредитування органів управління інших рівнів, державних підприємств, фінансо- вих установ. Окремо виділено надання та повернення кредитів.

4110 — Надання внутрішніх кредитів; 4120 — Повернення внутрішніх кредитів;

4200 — «Зовнішнє кредитування». Включає кредитування і пла- тежі в рахунок його погашення, які надаються зарубіжним країнам, міжнародним організаціям, підприємствам, приватним особам та ін- шим суб’єктам. Деталізується:

4210 — Надання зовнішніх кредитів; 4220 — Повернення зовнішніх кредитів.

Видатки одержувачів бюджетних коштів здійснюються за таки- ми колами економічної класифікації видатків бюджету:

1171 «Дослідження і розробки, окремі заходи розвитку по реалі- зації державних (регіональних) програм».

1172 «Окремі заходи по реалізації державних (регіональних) про- грам, не віднесені до заходів розвитку».

1310 «Субсидії та поточні трансферти підприємствам (установам, організаціям).

2410 «Капітальні трансферти підприємствам (установам, органі- заціям).

Розподіл видатків за їх видами дає можливість виділити захищені статті бюджету та забезпечує єдиний підхід до всіх одержувачів з точ- ки зору виконання бюджету.

Відповідно до затвердженого 8 липня 2010 року Бюджетного ко- дексу захищені видатки — це видатки загального фонду бюджету, об- сяг яких не може змінюватися при здійсненні скорочення затвердже- них бюджетних призначень.

Захищеними видатками Державного бюджету України визнача- ються видатки загального фонду на:

–   оплату праці працівників бюджетних установ;

–   нарахування на заробітну плату;

–   придбання медикаментів та перев’язувальних матеріалів;

–   забезпечення продуктами харчування;

–   оплату комунальних послуг та енергоносіїв;

–   обслуговування державного боргу;

–   поточні трансферти населенню;

–   поточні трансферти місцевим бюджетам;

–   підготовку кадрів вищими навчальними закладами I–IV рівнів акредитації;

–   забезпечення інвалідів технічними та іншими засобами реабі- літації, виробами медичного призначення для індивідуального користування;

–   фундаментальні дослідження, прикладні наукові та науково- технічні розробки.

 

 

3. Кошторис доходів і видатків та методика його складання

Кошторис бюджетних установ — це документ, який підтверджує повноваження щодо отримання доходів та здійснення видатків, ви- значає обсяг і спрямування коштів для виконання своїх функцій та досягнення цілей, визначених на рік, відповідно до бюджетних по- вноважень.

По структурі кошторис складається з двох частин:

1  — доходи;

2  — видатки.

В свою чергу доходи і видатки плануються за рахунок:

1 — загального фонду бюджету; 2 — спеціального фонду.

Видатки плануються в сумі, що не перевищує запланованих до- ходів. При цьому розподіл видатків в кошторисі здійснюється за пов- ною економічною класифікацією видатків.

В процесі бюджетного планування крім складання кошторису до- ходів та видатків складаються також такі документи:

1.  План асигнувань загального фонду бюджету — це помісячний розподіл бюджетних асигнувань (за винятком надання кредитів з бю- джету), затверджених у загальному фонді кошторису за скороченою ЕКВ. Регламентує протягом року взяття бюджетних зобов’язань та здійснення платежів. В цьому документі відображається видатки по загальному фонду за скороченою класифікацією:

1110 — Видатки на оплату праці.

1120 — Відрахування на соціальні заходи. 1160 — Комунальні послуги та енергоносії. 1340 — трансферти населенню.

5000 — інші.

2.    План надання кредитів із загального фонду бюджету — по- місячний розподіл надання кредитів з бюджету, затверджених у за- гальному фонді кошторису за класифікацією кредитування бюджету. Регламентує протягом року взяття бюджетних зобов’язань та здій- снення платежів.

3.     План спеціального фонду бюджету (за винятком власних надходжень) — це помісячний розподіл бюджетних асигнувань (за винятком власних надходжень бюджетних установ та відповідних видатків), затверджених у спеціальному фонді кошторису, за ско- роченою формою економічної класифікації видатків або класифіка- цією кредитування бюджету, який регламентує протягом року взят- тя бюджетних зобов’язань та здійснення платежів, в розрізі доходів за кодами класифікації доходів бюджету, фінансування бюджету за кодами класифікації фінансування бюджету за типом боргового зобов’язання, повернення кредитів до спеціального фонду бюджету за кодами програмної класифікації видатків та кредитування бюдже- ту і класифікації кредитування бюджету.

4.   План використання бюджетних коштів — це розподіл бюджет- них асигнувань, затверджених у кошторисі за повною економічною класифікацією видатків та класифікацією кредитування бюджету (за планом надаються кошти одержувачам бюджетних коштів).

5.   Помісячний план використання бюджетних коштів — це помі- сячний розподіл бюджетних асигнувань, затверджених у кошторисі за скороченою економічною класифікацією видатків, який регламен- тує для ВНЗ I–IV рівнів акредитації та наукових установ, що утриму- ються за рахунок бюджетних коштів протягом року взяття бюджет- них зобов’язань та здійснення платежів.

Всі ці документи є невід’ємною частиною кошторису і затверджу- ються разом з ним.

Форма кошторису та вказаних вище документів (планів) затверд- жуються Міністерством фінансів.

Кожна бюджетна установа незалежно від того, чи веде вона облік самостійно, чи обслуговується централізованою бухгалтерією для за- безпечення своє діяльності складає індивідуальний кошторис, план асигнувань загального фонду бюджету, плани надання кредитів із загального фонду бюджету, плани спеціального фонду за кожною ви- конуваною нею бюджетною програмою (функцією), а вищі навчальні заклади та наукові установи також індивідуальні плани використан- ня бюджетних коштів та індивідуальні помісячні плани використан- ня бюджетних коштів.

Головні розпорядники на їх основі складають зведені кошториси та зведені плани асигнувань загального фонду бюджету, зведені плани надання кредитів із загального фонду бюджету, зведені плани спеці- ального фонду для подання їх в Мінфін, Мінфін Автономної Республі- ки Крим, місцевим фінансовим органам та органам Держказначейства. Кошти установам виділяються тільки при наявності затвердже-

ного кошторису та вказаних планів.

Для одержувачів бюджетних коштів — госпрозрахункових орга- нізацій, що не мають статусу бюджетної установи, кошти виділяють- ся через розпорядників бюджетних коштів та витрачають їх на основі плану використання бюджетних коштів.

 

 

4. Порядок складання проектів кошторисів, розгляду та затвердження кошторисів бюджетних установ

Кожна бюджетна установа складає індивідуальний кошторис, плани асигнувань, штатний розпис та інші обов’язкові документи

за затвердженою формою. При складанні кошторису, здійснюються детальні розрахунки, що обґрунтовують кожну статтю видатків. Роз- рахунки обов’язково надаються вищому розпоряднику для перевірки та узгодження запланованих видатків.

Видатки плануються в сумі, що не перевищують надходження по загальному фонду, а по спеціальному — ще і включаючи залишки коштів.

В частині доходів по загальному фонду зазначають суму коштів, що доведена вищим розпорядником на основі лімітної довідки. В цій же сумі визначають видатки установи за напрямками їх використання. Суми видатків в кошторисі відображаються за повною економіч- ною класифікацією видатків та повинні бути обґрунтовані відповід-

ними розрахунками.

Плануючи видатки по загальному фонду беруть до уваги осно- вні виробничі показники та контингенти (чисельність хворих, дітей, учнів, студентів), матеріально-технічну базу, обсяги обслуговування населення тощо, які доводяться вищим розпорядником.

Розраховують чисельність штатних працівників відповідно до нормативів та розраховується фонд оплати праці, відрахування на соціальні заходи, розраховуються матеріальні видатки, капітальні ви- датки та інші, що необхідні для виконання поставлених завдань. При цьому використовують інструкції та вказівки Держказначейства, Мінфіну, вищого розпорядника щодо розрахунків кожного виду ви- датків.

Для обґрунтування фонду оплати праці складають Штатний роз- пис — це документ в якому приводяться перелік штатних працівників бюджетної установи, приводяться їх посадові оклади, доплати та над- бавки та їх запланований фонд оплати праці на місяць та на рік. Він є невід’ємним додатком до кошторису.

За даними про видатки на оплату праці визначають суму нараху- вань на заробітну плату до фондів соціального страхування та Пен- сійного фонду за встановленими фондами соціального страхування ставками нарахувань.

При розрахунку потреби в стипендіальному фонді беруть до ува- ги плановий контингент студенів, їх успішність та розмір стипендії.

Для розрахунку потреби в різних видах видатків використовують матеріальні та грошові норми.

Матеріальні норми — це норми, що відображають витрати мате- ріальних цінностей в розрахунку на одиницю виміру: склад і кількість продуктів харчування на одного хворого, склад і кількість учбових матеріалів на 1 студента, норми витрат ПММ та інше.

Грошова норма витрат це матеріальна норма витрат переведена в грошове вираження виходячи з діючих цін і тарифів. Наприклад, кількість продуктів на харчування одного хворого оцінені за діючими цінами складе грошову норму витрат на харчування. А кількість ліжко-місць в лікарні помножене на норму витрат на харчування на одне ліжко-місце становитиме суму витрат на харчування по лікарні.

Норми витрат поділяють на обов’язкові та розрахункові. Обов’язкові — це норми витрат, що встановлюються норматив-

ними документами і їх використання є обов’язковим для бюджетний установ. Це такі: ставки заробітної плати, розміри стипендії, коман- дировочні витрати, витрати палива та інші.

Розрахункові — це середні витрати на розрахункову одиницю з врахуванням конкретних умов роботи установи.

До спеціальних коштів відносять кошти отримані в результаті доз- воленої законодавством господарської діяльності бюджетних установ (платні послуги, виробнича діяльність, науково-дослідні роботи).

Планування доходної частини спеціального фонду проводиться на підставі розрахункових даних про доходи, які очікується отримати в наступному році.

Розрахунки по формуванню цих доходів необхідно робити по кожному джерелу надходжень, що планується на наступний рік. При цьому планування власних надходжень здійснюється за групами та підгрупами власних коштів.

Власні надходження поділяються на дві групи:

Перша група — «Плата за послуги, що надаються бюджетними установами». Такі надходження мають постійний характер і обов’яз- ково плануються в бюджеті.

Друга група — «Інші джерела власних коштів». Такі кошти не мають постійного характеру і плануються лише за наявності відпо- відної підстави, наприклад, угода про надання благодійної допомоги, рішення КМУ тощо.

Обсяги надходжень до спецфонду визначаються на базі розра- хунків, які складаються за кожним джерелом доходів, що перед-

бачаються на плановий рік з врахуванням конкретних умов роботи закладу.

За основу цих розрахунків по находженнях беруть наступні показники:

–   обсяг надання тих чи інших платних послуг,

–   рівень їх фактичного виконання за останній звітний період (минулий рік);

–   очікуване виконання на поточний рік;

–   інші розрахункові показники (площа приміщень і вартість об- ладнання та іншого майна, що здаються в оренду, кількість місць у гуртожитках, кількість відвідувань музеїв, виставок тощо);

–   розмір плати в розрахунку на одиницю показника, який пови- нен встановлюватись відповідно до законодавства.

На підставі вказаних показників визначається сума доходів на наступний рік по кожному джерелу з врахуванням конкретних умов роботи установи та фактичних надходжень минулого року.

При плануванні доходів від надання платних послуг важливо правильно визначити вартість наданих послуг.

Для бюджетних установ вартість платних послуг формується відповіднодонормативнихактів. Так, наприклад, порядокформування вартості освітніх платних послуг встановлений «Порядком надан- ня платних послуг державними навчальними закладами», що зат- верджений наказом Міносвіти, Мінфін, Мінекономіки України

№ 383/239/131 від 27.10.1997 року.

Якщо ж законодавчих актів для певних видів послуг не затверджено, то слід керуватися «Законом про ціни та ціноутворення» від 03.12.1990 року № 507-ХII.

Згідно з цим законом ціни та тарифи бувають державні фіксо- вані, регульовані та вільні. Вільні ціни встановлюються установою самостійно на всі види послуг, за винятком тих, щодо яких здій- снюється державне регулювання цін і тарифів.

При формуванні ціни на надані послуги основними складовими витрат є наступні:

–   витрати на оплату праці працівників, що будуть зайняті при на- данні платних послуг;

–   внески на соціальні заходи;

–   матеріальні витрати пов’язані з наданням платних послуг (придбання матеріалів, палива, енергії, інструментів, пристро- їв, спецодягу тощо);

–   витрати на утримання та експлуатацію приміщень, обладнан- ня, що буде використано при наданні послуг;

–   інші витрати, в тому числі послуги сторонніх організації.

Якщо установа є платником податку на додану вартість і платні послуги, що плануються не звільнені від оподаткування ПДВ, то до ціни необхідно включити суму цього податку за встановленою став- кою.

При цьому видатки на заробітну плату з коштів спеціального фонду обчислюються залежно від обсягу діяльності, що проводиться за рахунок цих коштів, із застосуванням законодавчих норм, що ви- користовуються установами аналогічного профілю.

Показники по надходженню коштів та розподілу видатків уза- гальнюються за всіма джерелами власних коштів і в цілому по уста- нові.

Розподіл видатків по спеціальному фонду (власні кошти) прово- диться виключно в межах і за рахунок відповідних надходжень запла- нованих на цю мету в спеціальному фонді. Залишки коштів за цим фондом не плануються.

Видатки спеціального фонду (в частині власних коштів) плану- ються і спрямовуються в першу чергу на заплановані заходи з надан- ня платних послуг, господарська діяльність та інші видатки за видами спец коштів, тобто видатки на здійснення таких послуг.

При перевищенні доходів над видатками сума перевищення ви- користовується:

–   на погашення заборгованості установи з бюджетних зобов’язань за спеціальним та загальним фондом кошторису;

–   на проведення заходів, пов’язаних з виконанням основних функцій, які не забезпечені (чи частково забезпечені) видатка- ми загального фонду бюджету.

Порядок планування, розгляду та затвердження кошторису уста- нови регулюється такими нормативними актами, як Бюджетний ко- декс, «Порядок обслуговування державного бюджету за видатками» (наказ ДКУ № 89 від 25.05.2004 р.), «Порядок складання, розгляду, затвердження та основні вимоги до виконання кошторисів бюджетних

установ» (постанова КМУ № 228 від 28.02.2002 р.). Зокрема цими до- кументами визначено такий порядок.

1.   Мінфін, Міністерство фінансів Автономної республіки Крим, місцеві фінансові органи доводять до головних розпорядників відо- мості про граничні обсяги видатків та надання кредитів з бюджету загального фонду на наступний рік, що є підставою для складання проектів кошторисів.

2.  Головні розпорядники на цій підставі доводять установам гра- ничні обсяги видатків або надання кредитів з бюджету, терміни по- дання проектів та вказівки щодо їх складання.

3.  Проекти індивідуальних кошторисів вивчаються вищими роз- порядниками з точки зору їх законності та правильності розрахунків, доцільності запланованих видатків, правильності розподілу видатків за економічною класифікацією або класифікацією кредитування з бюджету, додержання діючих ставок (посадових окладів), норм, цін, лімітів, а також інших показників відповідно до законодавства та складають проекти зведених кошторисів.

4.  На основі проектів зведених кошторисів головні розпорядники формують бюджетні запити, які та подають в Міністерство фінансів України, Автономної республіки Крим, місцевим фінансовим орга- нам для включення до проектів відповідних бюджетів.

Таким чином індивідуальний кошторис кожної бюджетної уста- нови є складовою частиною Зведеного кошторису бюджету.

5.  У тижневий термін після опублікування закону про державний бюджет України, відповідного рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад, головним розпорядникам доводять- ся лімітні довідки про бюджетні асигнування.

Лімітна довідка — це документ в якому вказані затверджені бюд- жетні призначення (встановлені бюджетні асигнування) та їх помі- сячний розподіл. Їх форма затверджується Міністерством фінансів.

Головні розпорядники направляють показники лімітної довід- ки нижчим розпорядникам, на основі яких бюджетні установи при- водять у відповідність з її даними проекти кошторисів та складають проекти:

–   планів асигнувань загального фонду бюджету;

–   планів надання кредитів із загального фонду;

–   планів спеціального фонду;

–   планів використання бюджетних коштів (крім планів викорис- тання бюджетних коштів одержувачів);

–   помісячних планів використання бюджетних коштів.

Уточнені проекти кошторисів та плани і подають вищим розпо- рядникам для складання зведеного кошторису. При цьому всі роз- порядники приводять у відповідність видатки з доведеною сумою доходів (асигнувань, кредитів, спеціальних коштів). Для цього чи- сельність працівників установи, що пропонується до затвердження за штатним розписом, приводиться у відповідність з визначеним фон- дом оплати праці, а інші витрати — у відповідність з іншими вста- новленими асигнуваннями таким чином, щоб забезпечити виконання покладених на установу функцій.

6.  Головні розпорядники у двотижневий термін після отримання лімітних довідок повинні подати до Міністерства фінансів, Мінфін АРК, місцевих фінорганів уточнені проекти зведених кошторисів, зведених планів асигнувань, зведених планів надання кредитів, зве- дених планів спеціальних коштів, а вузи крім того ще і зведені плани використання бюджетних коштів та зведені помісячні плани вико- ристання бюджетних коштів для загального і спеціального фонду.

На основі цих документів Міністерством фінансів та місцевими фінансовими органами складається в розрізі головних розпорядників розпис відповідного бюджету до якого входять:

–   річний розпис асигнувань (за винятком надання кредитів з бюджету) відповідного бюджету за повною економічною кла- сифікацією видатків, що відповідає зведеним показникам усіх кошторисів;

–   річний розпис повернення кредитів до відповідного бюджету та надання кредитів з відповідного бюджету за класифікацією кредитування бюджету, що відповідає зведеним показникам усіх кошторисів;

–   річний розпис витрат спеціального фонду з розподілом за ви- дами надходжень за відповідними розділами бюджетної класи- фікації, що відповідає зведеним показникам усіх кошторисів;

–   помісячний розпис асигнувань загального фонду відповідного бюджету та помісячний розпис спеціального фонду держав- ного бюджету (за винятком власних надходжень бюджетних установ та відповідних видатків) за скороченою економічною

класифікацією видатків та за класифікацією кредитування бю- джету, що відповідають зведеним показникам усіх планів асиг- нувань загально фонду бюджету та планів спеціального фонду;

–   помісячний розпис повернення кредитів до загального фонду та помісячний розпис надання кредитів із загального фонду відповідного бюджету за класифікацією кредитування бюдже- ту, що відповідають зведеним показникам усіх планів надання кредитів із загального фонду бюджету.

7.   Мінфін надсилає Держказначейству для реєстрації, обліку та виконання затверджений розпис державного бюджету.

При цьому Держказначейство на протязі 3-х робочих днів після затвердження розпису доводить до головних розпорядників витяги з його складових частин, які є підставою для затвердження в установ- леному порядку:

–   кошторисів, планів асигнувань загального фонду бюджету, планів надання кредитів із загального фонду бюджету, планів спеціального фонду, планів використання бюджетних коштів і помісячних планів використання бюджетних коштів — усіма розпорядниками;

–   планів використання бюджетних коштів — одержувачами. Відповідно до порядку № 228 кошториси, плани асигнувань за-

гального фонду бюджету, плани надання кредитів із загального фонду бюджету, плани спеціального фонду, плани використання бюджетних коштів (крім планів використання бюджетних коштів одержувачів), помісячні плани використання бюджетних коштів і штатні розписи під- писуються керівником установи та керівником фінансового відділу або головним бухгалтером, а затверджуються керівником вищої установи. Ці документи подаються на затвердження у двох примірниках, один з яких повертається установі, а інший залишається вищій організації.

Плани використання бюджетних коштів одержувачами затверд- жуються їх керівниками за погодженням з розпорядниками, через яких вони одержують бюджетні кошти.

Зміни до кошторису по загальному фонду вносяться після вне- сення змін до розпису відповідного бюджету. При внесенні змін до кошторису після його затвердження складаються довідки встанов- леної Мінфіном форми, які затверджуються тим керівником вищої установи, який затверджував кошторис.

Зміни до розпису спецфонду за власними надходженнями не вно- сяться.

Власні надходження бюджетних установ часто не виконуються в запланованій сумі. Тому за два тижні до кінця бюджетного року роз- порядники коштів повинні переглянути планові показники по спец- фонду кошторису. Якщо обсяг надходжень до цього фонду менший від запланованого, тоді необхідно внести зміни до планових показ- ників, скоротивши надходження та видатки з урахуванням наявних надходжень та очікуваного використання до кінця року. При цьому переглядаються і взяті зобов’язання.

Обслуговування державного бюджету за видатками передбачає контроль за відкритими асигнуваннями за всіма бюджетними уста- новами, що здійснюється наступним чином.

Головні розпорядники бюджетних коштів до початку бюджетно- го року визначають мережу розпорядників коштів нижчого рівня та одержувачів бюджетних коштів за територіями (обласний рівень), чіт- ко визначившись із статусом кожної установи. До мережі відповідних розпорядників бюджетних коштів можуть бути включені установи чи їх відокремлені підрозділи, які розташовані на різних адміністративних територіях, включені до реєстраційної справи суб’єкта господарювання та занесені до Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб. Не пізніше ніж за 15 днів до початку бюджетного року головні розпорядники подають Державному казначействі України на папе- рових та електронних носіях мережу установ та організацій, які отри- мують кошти з державного бюджету за встановленою формою. Держ-

казначейство України узагальнює її та доводить до своїх управлінь. Головні розпорядники подають свою інформацію про мережу роз-

порядників нижчого рівня до управлінь держказначейства. А нижчі розпорядники подають в управління держказначейства інформацію про мережу в територіальному розрізі.

Управління звіряють дані про мережу розпорядників, отримані від Держказначейства України та від відповідних розпорядників, що безпосередньо обслуговуються в органах держказначейства.

Для відкриття асигнувань, бюджетні установи надають в управ- ління держказначейства затверджені кошториси та плани асигнувань, дані яких звіряються з даними держказначейства за мережею та бюд- жетними призначеннями, що вказані в розписі відповідного бюджету.

5. Програмно-цільове фінансування

Відповідно до Концепції застосування програмно-цільового ме- тоду в бюджетному процесі, метою його впровадження є встановлен- ня безпосереднього зв’язку між виділенням бюджетних коштів та ре- зультатами їх використання.

У бюджетному процесі програмно-цільовий метод застосовуєть- ся на рівні державного бюджету та на рівні місцевих бюджетів (за рішенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, відповідної місцевої ради).

Особливими складовими програмно-цільового метод у бюджет- ному процесі є бюджетні програми, відповідальні виконавці бюджет- них програм, паспорти бюджетних програм, результативні показники бюджетних програм.

Бюджетна програма — це сукупність заходів, спрямованих на досягнення єдиної мети, завдань та очікуваного результату, визна- чення та реалізацію яких здійснює розпорядник бюджетних коштів відповідно до покладених на нього функцій. Здійснення видатків на основі бюджетних програм передбачає визначення їх конкретних від- повідальних виконавців.

Відповідальним виконавцем бюджетної програми є юридична особа, що має окремий рахунок та бухгалтерський баланс. Він визна- чається головним розпорядником бюджетних коштів за письмовим погодженням з Мінфіном (місцевим фінансовим органом) на стадії складання проекту державного (місцевого) бюджету на наступний рік. Відповідальний виконавець бюджетних програм визначається головним розпорядником бюджетних коштів за погодженням з Мі- ністерством фінансів України (місцевим фінансовим органом). Від- повідальним виконавцем бюджетних програм може бути головний розпорядник бюджетних коштів за бюджетними програмами, вико- нання яких забезпечується його апаратом, та/або розпорядник бю- джетних коштів нижчого рівня, який виконує бюджетні програми у

системі головного розпорядника.

Результативні показники бюджетної програми використову- ються для оцінки ефективності бюджетної програми і включають кількісні та якісні показники, які визначають результат виконання бюджетної програми, характеризують хід її реалізації, ступінь досяг- нення поставленої мети та виконання завдань бюджетної програми.

Такі показники мають підтверджуватися офіційною державною ста- тистичною, фінансовою та іншою звітністю, даними бухгалтерсько- го, статистичного та внутрішньогосподарського (управлінського) обліку. Перелік результативних показників щодо кожної бюджетної програми розробляється головними розпорядниками бюджетних коштів згідно з нормативно-правовим актом Міністерства фінансів України.

При такій формі фінансування головні розпорядники розробля- ють паспорти бюджетних програм на кожну окрему програму вихо- дячи з бюджетних запитів та бюджетних призначень на відповідний бюджетний рік у тижневий термін після набрання чинності закону про Державний бюджет.

Паспорт бюджетної програми — це документ, що визначає суму коштів, затверджену в державному бюджеті для виконання бюджет- ної програми, законодавчі підстави її реалізації, мету, завдання, на- прями діяльності, відповідальних виконавців, результативні показ- ники та інші характеристики бюджетної програми.

Паспорти затверджуються спільним наказом Мінфіну та голов- ного розпорядника в місячний термін з дня набуття чинності зако- ну Про Державний бюджет. На основі паспортів буде здійснюватися контроль за цільовим та ефективним використанням бюджетних ко- штів і аналіз виконання бюджетної програми.

Відповідальний виконавець бюджетних програм у процесі їх ви- конання забезпечує цільове та ефективне використання бюджетних коштів протягом усього строку реалізації відповідних бюджетних програм у межах визначених бюджетних призначень.

На всіх стадіях бюджетного процесу його учасники в межах своїх повноважень здійснюють оцінку ефективності бюджетних програм, що передбачає заходи з моніторингу, аналізу та контролю за цільовим та ефективним використанням бюджетних коштів. Оцінка ефектив- ності бюджетних програм здійснюється на підставі аналізу результа- тивних показників бюджетних програм, а також іншої інформації, що міститься у бюджетних запитах, кошторисах, паспортах бюджетних програм, звітах про виконання кошторисів та звітах про виконання паспортів бюджетних програм. Організаційно-методологічні засади оцінки ефективності бюджетних програм визначаються Міністер- ством фінансів України.

За бюджетними програмами, здійснення заходів за якими потре- бує нормативно-правового визначення механізму використання бюд- жетних коштів, головні розпорядники коштів державного бюджету розробляють проекти порядків використання коштів державного бюджету та забезпечують їх затвердження у терміни, визначені Ка- бінетом Міністрів України.

Порядок використання бюджетних коштів має містити:

–   цілі та напрями використання бюджетних коштів;

–   відповідального виконавця бюджетної програми, підстави та/ або критерії залучення одержувачів бюджетних коштів до ви- конання бюджетної програми;

–   завдання головного розпорядника бюджетних коштів, розпо- рядників бюджетних коштів нижчого рівня (одержувачів бю- джетних коштів), що забезпечують виконання бюджетної про- грами, з визначенням порядку звітування про її виконання (у тому числі щодо результативних показників) та заходів впливу у разі її невиконання;

–   у разі потреби — порядок, терміни та підстави, а також критерії розподілу (перерозподілу) видатків між адміністративно-тери- торіальними одиницями у розрізі розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачів бюджетних коштів з ура- хуванням відповідних нормативно-правових актів;

–   конкурсні вимоги до інвестиційних програм (проектів), вклю- чаючи порядок та критерії їх відбору, а також критерії та умови визначення виконавців таких програм (проектів);

–   критерії та умови відбору суб’єктів господарювання, яким на- дається державна підтримка з бюджету, а також визначення об- сягу такої підтримки;

–   умови та критерії конкурсного відбору позичальників та про- ектів (програм), на реалізацію яких надаються кредити з бюд- жету; умови надання кредитів з бюджету та їх повернення, включаючи положення щодо здійснення контролю за їх повер- ненням;

–   положення щодо необхідності перерахування коштів за бю- джетними програмами, які передбачають надання субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам;

–   шляхи погашення бюджетної заборгованості у разі її наявності;

–   вимоги щодо необхідності відображення у первинному та бух- галтерському обліку отриманих (створених) оборотних і нео- боротних активів бюджетними установами та одержувачами бюджетних коштів, у тому числі отриманих (створених) в ре- зультаті проведення централізованих заходів;

–   у разі потреби — положення щодо здійснення закупівлі товарів, робіт і послуг, визначення умов і термінів поставки та прове- дення розрахунків;

–   інші положення щодо особливостей бюджетної програми.

В бухгалтерському обліку бюджетні установи відображають до- ходи та видатки за кожною окремою програмою за кодами економіч- ної класифікації видатків.